Роль та потенціал громадськості в імплементації екологічних норм Угоди про асоціацію: адвокація та моніторинг

e-mail Друк

Іван Оленин – юрист/експерт Центру досліджень місцевого самоврядування.

Ще у 1998 році Україною було підписано Оргуську конвенцію «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», яка була ратифікована і стала частиною національного законодавства. Конвенція повинна була забезпечити доступ до екологічної інформації, участь громадськості в обговоренні та прийнятті рішень, доступ до правосуддя в справах екологічного характеру. На виконання Конвенції у 2002 році було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №254-1У, яким було внесено зміни до Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про місцеве самоврядування в Україні» та Кодексу про адміністративні правопорушення. Цим нормативно-правовим актом було введено функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи  забезпечення доступу до екологічної інформації, закріплено участь громадськості у обговоренні та внесенні пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань, затверджено вільний доступ та вільне отримання інформації про стан навколишнього природного середовища, та порядок надання інформації про стан навколишнього природного середовища, а також введено відповідальність за відмову від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації.  Проте, як показує практика, сьогодні більшість людей не мають доступу до інформації про стан довкілля, не вміють її шукати, не знають та не вміють користуватися інструментами, які існують для цього. Відповідно, про наявність більшості існуючих екологічних проблем громада інколи навіть не здогадується, поки проблема гостро не виходить назовні.

Порядок залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля, затверджений Постановою Кабінету міністрів України 29 червня 2011 року №771, лише рекомендує органам місцевого  самоврядування залучати  громадськість  до  обговорення  питань,  пов'язаних  з  прийняттям  рішень, які можуть впливати на стан довкілля. Обов’язкове проведення обговорень та громадських слухань в рамках обговорень визначене лише у разі прийняття рішень щодо об'єктів та видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку. Відповідно, у більшості випадків діалог з громадськістю не відбувався.

Тому проблема ефективного залучення громадськості до обговорення питань щодо рішень, які можуть впливати на стан довкілля, що є дієвим та важливим інструментом покращення якості рішень, потребує особливої уваги.  До зобов’язань України згідно Угоди належать прийняття кількох екологічних законів, які дають можливість оцінити можливу шкоду для довкілля й мінімізувати її та забезпечать адаптацію українського законодавства до таких директив:

№ 2011/92/ЄС про оцінку впливу окремих державних і приватних проектів на навколишнє середовище (кодифікація);

№ 2001/42/ЄC про оцінку впливу окремих планів та програм на навколишнє середовище;

№ 2003/4/ЄC про доступ громадськості до екологічної інформації та про скасування Директиви № 90/313/ЄЕС;

№ 2003/35/ЄC про забезпечення участі громадськості у підготовці окремих планів та програм, що стосуються навколишнього середовища, та внесення змін і доповнень до Директив №№ 85/337/ЄЕС та 96/61/ЄС про участь громадськості та доступ до правосуддя.

На жаль, поки визначення процедури консультацій з органами влади, управління, контролю, господарювання з питань охорони навколишнього середовища та процедури консультацій з громадськістю на підставі Директиви №2011/92/ЄС так і не стали ключовими інструментами процесу імплементації на національному та регіональному рівнях. В той час, як саме екологічна ситуація та доступ громадськості до інформації про неї становить основу початку розгляду проектів регіональних програм, реконструкції чи будівництва, що можуть мати вплив на навколишнє середовище, а також і на здоров’я населення місцевих громад. Отримати екологічну інформацію громадяни можуть, скориставшись механізмом запитів, передбачених у Законах України «Про звернення громадян» та  «Про доступ до публічної інформації». Також окремо на виконання наказів Міністерства екології та природних ресурсів України (далі – Мінприроди) облдержадміністрації проводять роботу з інформування населення шляхом оприлюднення щорічних регіональних доповідей та екологічних паспортів. Звітність щодо реалізації Угоди на офіційному сайті Міністерства не оприлюднена, лише надається представникам громадськості у відповідь на інформаційні запити. Проте, на жаль, дуже невеликий відсоток громадян користуються передбаченими законом можливостями та стежать за процесами у даному напрямку, як правило, це окремі активісти чи представники екологічних громадських організацій Великим кроком вперед стало прийняття Законів України «Про оцінку впливу на довкілля» та «Про стратегічну екологічну оцінку». Законом «Про оцінку впливу на довкілля» (прийнятий 23 травня 2017 року та набрав чинності 18 грудня 2017 року) запроваджено нову європейську модель оцінки впливу на довкілля на виконання Директиви 2011/92 замість екологічної експертизи, яку було скасовано. Законом закріплено обов’язкову оцінку впливу на довкілля до прийняття рішення про плановану діяльність. Безумовно, це дуже важливий крок вперед, оскільки тепер громадськість може дізнатися, яка структура проводить оцінку, стежити за її перебігом, а також у разі необхідності матиме можливість впливати на прийняття рішення щодо дозволу на будівництво об’єкта.  У Законі визначено дві категорії видів планованої діяльності та об’єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля. Оцінку впливу на довкілля об’єктів першої категорії здійснює Мінприроди, до них належать: нафтопереробні та газопереробні заводи; теплові електростанції; чорна та кольорова металургія; хімічне виробництво; будівництво аеропортів і аеродромів, автомагістралей, автомобільних доріг, що мають чотири чи більше смуг руху, автомобільних доріг першої категорії, магістральних залізничних ліній, гідротехнічних споруд, морських та річкових портів; поводження з відходами; греблі, водосховища; трубопроводи для транспортування газу довжиною понад 40 кілометрів; потужності для інтенсивного вирощування птиці та свиней; будівництво повітряних ліній електропередачі напругою 220 кіловольт або більше і довжиною понад 15 кілометрів; усі суцільні та поступові рубки головного користування та суцільні санітарні рубки на площі понад 1 гектар; усі суцільні санітарні рубки на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду та ін. Висновки щодо другої категорії об’єктів надає уповноважений територіальний орган, до таких об’єктів належать: глибоке буріння, об’єкти окремих видів сільського господарства, лісівництва та водного господарства, видобувної та енергетичної промисловості, виробництва та обробки металу, переробки мінеральної сировини, хімічної та харчової промисловості, підприємств текстильної, шкіряної, деревообробної і паперової промисловості продуктивністю понад 1 тонну на добу, інфраструктурні проекти та ін.  Початковим етапом оцінки є повідомлення про плановану діяльність, яке фіксується у спеціальному Реєстрі оцінки впливу на довкілля. Під час даного етапу будь-яка фізична особа чи громадська організація може подати свої пропозиції щодо того, що вони хотіли б побачити у звіті та ступінь його деталізації.  Обов’язковість проведення громадського обговорення, тобто залучення громадськості, закріплене в статті 3 Закону, а відповідно без їх проведення і без врахування громадської думки кінцевий документ оцінки – висновок – не може бути виданий. Громадське обговорення у процесі оцінки впливу на довкілля проводиться з метою виявлення, збирання та врахування зауважень і пропозицій громадськості до планованої діяльності. Громадськість має право подавати будь-які зауваження чи пропозиції, які, на її думку, стосуються планованої діяльності, без необхідності їх обґрунтування. Закон «Про стратегічну екологічну оцінку» (прийнятий 20 березня 2018 року та набрав чинності 12 квітня 2018) закріпив процедуру визначення, опису та оцінювання наслідків виконання документів державного планування для довкілля, у тому числі для здоров’я населення, виправданих альтернатив, розроблення заходів із запобігання, зменшення та пом’якшення можливих негативних наслідків, яка включає визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки, складання звіту про стратегічну екологічну оцінку, проведення громадського обговорення та консультацій (за потреби - транскордонних консультацій), врахування у документі державного планування звіту про стратегічну екологічну оцінку, результатів громадського обговорення та консультацій, інформування про затвердження документа державного планування.  Метою стратегічної екологічної оцінки є сприяння сталому розвитку шляхом забезпечення охорони довкілля, безпеки життєдіяльності населення та охорони його здоров’я, інтегрування екологічних вимог під час розроблення та затвердження документів державного планування. Стаття 10 Закону закріплює обов’язкове оприлюднення на офіційному сайті замовника оцінки заяви про визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки та (за наявності) проекту документа державного планування з метою одержання та врахування зауважень і пропозицій громадськості, а також проведення громадського обговорення. Усі зауваження і пропозиції до проекту документа державного планування та звіту про стратегічну екологічну оцінку, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов’язковому розгляду замовником. За результатами розгляду замовник враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє. За результатами громадського обговорення замовник готує довідку про громадське обговорення, в якій підсумовує отримані зауваження і пропозиції та зазначає, яким чином у документі державного планування та звіті про стратегічну екологічну оцінку враховані зауваження і пропозиції, надані відповідно до цієї статті (або обґрунтовує їх відхилення), а також обґрунтовує обрання саме цього документа державного планування у тому вигляді, в якому він запропонований до затвердження, серед інших виправданих альтернатив, представлених до розгляду.  Як бачимо, початок руху закладено, громадськість отримує більше прав та можливостей у сфері реалізації екологічної політики, а її представники, як правило, і є основними рушіями змін та одними з суб’єктів нагляду та контролю. Так, наприклад, експерти коаліції «Енергетичні реформи» розробили та презентували у основних містах України систему критеріїв, яка дозволяє оцінити прогрес імплементації Угоди про асоціацію в частині енергетики та довкілля на місцевому рівні. Та для ефективного проведення реформ громадськість повинна вести активну діяльність – брати участь у консультаціях з підготовки проектів нормативно-правових актів, проводити широку інформаційну кампанію серед населення, а також здійснювати моніторинг дотримання зобов’язань на місцевому рівні.

Ця публікація підготовлена в рамках проекту "Просування реформ в регіони" за сприяння Європейського Союзу (http://ec.europa.eu/europeaid), який реалізується Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій та "Європейською правдою". Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Центру досліджень місцевого самоврядування і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.

Останнє оновлення на Середа, 26 грудня 2018, 23:10  

Актуально